Сльзьми собі не допоможеш.
Нехай не бачать очі горя,
Мина і день, і ніч, і горе,
Так, ніби завжди все гаразд.
Невже не лине пісня з серця?
Чи тьма занурює тебе?
Невже любові нема місця
У твоїй стомленій душі?
Немов на долю таїш скарги,
Не відпускаючи себе;
Немов летиш по-над горами,
Перетинаючи весь світ...
Немає образів у думці.
І не залишився рядок.
Немає пасти вже у кульці,
А ти напишеш кілька строк.
Черкнеш чорнилами у зошит
І розіллєш на стіл бокал,
Але писати вже не можеш ‒
Митець, замурений в кайдан.
Щастя народжається у житті мрією
Валентин Олександрович Токарєв
‒ маленьке дитя-арій
Тартарія, Україна/Росія (РаСія),
Крим, місто Ялта. 2004-05-18.
ЗАВАНТАЖИТИ ПУБЛІКАЦІЮ
ДЛЯ РОЗДРУКІВКИ:
