МИТЕЦЬ

Сльзьми собі не допоможеш.
Нехай не бачать очі горя,
Мина і день, і ніч, і горе,
Так, ніби завжди все гаразд.

Невже не лине пісня з серця?
Чи тьма занурює тебе?
Невже любові нема місця
У твоїй стомленій душі?

Немов на долю таїш скарги,
Не відпускаючи себе;
Немов летиш по-над горами,
Перетинаючи весь світ...

Немає образів у думці.
І не залишився рядок.
Немає пасти вже у кульці,
А ти напишеш кілька строк.

Черкнеш чорнилами у зошит
І розіллєш на стіл бокал,
Але писати вже не можеш ‒
Митець, замурений в кайдан.



Щастя народжається у житті мрією
Валентин Олександрович Токарєв ‒ маленьке дитя-арій
Тартарія, Україна/Росія (РаСія), Крим, місто Ялта. 2004-05-18.

ЗАВАНТАЖИТИ ПУБЛІКАЦІЮ ДЛЯ РОЗДРУКІВКИ: